Ярослав Бондар


           Не поспішаю відкривати очі, хоч уже кілька хвилин не сплю. Намагаюсь уявити, як пройде сьогоднішній день. Ми цілий рік його чекали, проходили інструктажі, розпитували старшокласників, як це воно – побувати в минулому.

            Нарешті задзвонив будильник, натискаю єдину кнопку на ньому, миттю схоплююсь з ліжка і поспішаю до ванної кімнати. Екран дзеркала не загоряється, немає нічого: ні дати, ні прогнозу погоди, ні результатів глобального матчу з аероболу, немає, навіть, вчорашнього відкриття компанії Samsung! Я вже знаю, що воду треба відкривати краном. Але я не був готовий до того, що коли забираєш руки з–під струменю, вона не перестає текти. Здивувавшись, крутнув його в іншу сторону і подача води припинилась.

            Поспішаю в школу. Замість звичного аеробуса за мною заїжджає … автобус. Це слово вчителька вчора записала нам на тачборді. В очі кидаються масивні чорні колеса. Заходжу всередину. Там мене здивували дві речі: автобусом керував водій і всі діти сиділина своїх місцях. Друге стало зрозуміло, коли автобус рушив. Його трусило так, що не можна було, навіть, пройтися по салону!

            В школі було ще цікавіше. На центральному тачборді  була коричнева тема, але чергові не змогли змінити її на яскравішу, бо не знайшли панелі керування. Вчителька пояснила, що це дошка. Бокових тачбордів, партових планшетів, електронних помічників не було взагалі. Вчителька почала урок з того, що написала на дошці спеціальними маркерами, які назвала «крейдою», віджети – дату, тему та епіграф: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». Цілий урок вона розказувала нам про те, як жили люди років сорок тому, як обходились без сучасної нанотехніки, виконували багато операцій вручну. 

            А потім ми телепортувалися на екскурсію в 2012-ий рік на завод, що виготовляв літаки. Нас строго проінструктували, щоб не видавали свого походження з майбутнього. Ми представились звичайними школярами того часу. На заводі було багато великих пристроїв, які гуділи і шуміли. Майже не було настінних планшетів та електронних табло. Жодного робота! Деталі двигуна робітники інколи складали вручну!

            Найбільше нам сподобався інженер,  що працював над створенням антигравітаційного двигуна. «Мене вважають диваком, – розповідав він, – але я мрію створити безколісний транспорт, який пересувається в повітрі. В таких машинах кожен вибиратиме собі комфортну висоту, спеціальна служба стежитиме за тим, щоб траєкторії машин не перетиналися, значно зменшиться аварійність на дорогах».  

            Наступного дня, їдучи в школу, всі сиділи мовчазні і замислені, хоч можна було, як звичайно, бігати по салону аеробуса і грати в квача. Мені раптом спало на думку: «А може, й до нас приїжджатимуть гості з майбутнього?»

 

Advertisements

Хочете лишити відгук?

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s